ПРО ЛЕГЕНДУ «ДА ВІНЧІ»
Сьогодні, 10 березня, Україна прощається з Дмитром Коцюбайлом – Героєм України, добровольцем, людиною-символом, людиною-хоробрістю.
…Його смерть – безперечно, велика втрата. Втрата для близьких, втрата для підрозділу, втрата для всіх нас. Навіть якщо ми цього поки що не усвідомлюємо. Але я ось що подумав – навряд чи він не прораховував можливість своєї смерті. Очевидно, що прораховував. Людина, яка дев’ять років товчеться пеклом, вочевидь розуміє, що може з цього пекла й не вибратись. Просто він ще за життя встиг стати частиною нашої історії. Без жодних перебільшень. Да Вінчі ще за життя був там, де були Кривоніс, Гонта, Болбочан, Чучупака, Шухевич. Епічна історична постать – глибока, виразна, цілісна. Нам пощастило бути з ним знайомим, мати можливість спостерігати за його чином, за його роботою, за його боротьбою. Наші діти й онуки будуть носити футболки з його обличчям. Просто тому, що це обличчя чесного й сумлінного чоловіка, який прожив життя коротко, послідовно, яскраво, лишаючи після себе пам’ять, лишаючи після себе почуття гідності.
Зрозуміло, що війна – це втрати. Просто мені здається, що втрата Дмитра мала би нас усіх не так вганяти у відчай, як наповнювати силою. А що таке сила? Злість упереміш із любов’ю. Ми маємо тепер працювати і за нього теж. Так само як і він – своїм відлунням, пам’яттю про себе – буде далі працювати на нашу перемогу. Ми просто мусимо перемогти – заради наших померлих. Але й заради наших дітей, які будуть нести в собі цю пам’ять.
Спочивай з миром, Друже. Ти був справжнім і чесним. Твоя присутність у повітрі робить його, це повітря, світлішим.
© Сергій Жадан
Художник Олексій Кустовський
Немає коментарів:
Дописати коментар